Весільний кортеж мчав містом, водій увімкнув запальну музику й безперестанку сигналив. Наречена була у захваті, весь час поправляла фату і крутила весільний букет у руках. Вона виглядала чарівно: легкий макіяж, русі локони акуратно вкладені у гарну зачіску, фата додавала загадковості, а на обличчі сяяла щаслива усмішка. Серце Світлани готове було вистрибнути з грудей — їй здавалося, що це все сон, адже зовсім скоро вона стане дружиною найулюбленішого чоловіка на світі, свого Льоші. Ну і нехай, що його батьки незадоволені, хай ніхто не вірить в їхнє щире кохання, хай говорять, що вона захомутала багатенького нареченого заради ситого життя і столичної прописки. Їй байдуже на плітки! Люди просто заздрять. Такого кохання, як у них із Льошею, просто не буває!

Кортеж промчав повз центральний РАЦС і невдовзі виїхав за місто. Світлана нічого не розуміла і звернулася до водія:

— Вибачте, а що відбувається? Куди ви мене везете, ніяк не зрозумію... Розпис же о дванадцятій, Льоша мене там чекає. Ну-но негайно розвертайтеся! Якщо це жарт, то дуже невдалий!

Але водій загадково відповів:

— Це сюрприз! Розслабтеся, їхати ще довго. Краще слухайте музику!

Світлана запанікувала, почала смикати ручки дверей, але вони були заблоковані. Вона благала зупинити машину, але все було марно. Водій мчав по ямах, ніби навмисне, й намагався не дивитися у дзеркало на те, як наречена нервує й починає плакати. Йому самому було неприємно, але інакше він не міг…

Через годину авто зупинилося в якійсь глушині. Водій вимкнув музику й буркнув:

— Виходьте. Ми приїхали.

Світлана нічого не розуміла. На краю занедбаного села, майже на болоті, стояла зруйнована хатина. Довкола — лише пні та корчі, круки зловісно крякали. Дівчині стало страшно:

— Ви що, несповна розуму? Навіщо ви мене сюди привезли? Я зараз подзвоню Льоші, і він вас просто роздере! Ви ж весілля нам зірвали! Що це за болото? Везіть мене назад!

Водій не витримав:

— Не треба кричати на мене. Це ваша майбутня свекруха, Галина Василівна, наказала вас сюди відвезти замість РАЦСу й кинути! З неї й питайте. А ваш наречений усе чув, кивав і мовчав! Ось так-то!

Світлана плакала й не вірила. Вона повторювала як заведена:

— Ні, це неправда! Не може бути. Льоша не міг! Він любить мене. Я зараз же йому зателефоную.

Вона гарячково набирала номер нареченого та свекрухи, але марно — їхні номери були заблоковані. У цей момент водію прийшло повідомлення, він прочитав його і простягнув телефон Світлані:

— Ось, читайте, якщо не вірите! Я працюю на Галину Василівну й не можу ослухатися, інакше одразу вижене.

Дівчина читала страшні рядки: «Ти вже завіз жабу на болото, де їй і місце? Поспішай назад. Є ще робота.»

До Світлани нарешті дійшло, що це не дурний розіграш, а страшна правда. Мати Льоші вирішила таким чином знущатися з неї, принизити. Дати зрозуміти, що їй, бідній, не місце в їхній родині. Щоб вона забиралася до своєї глухомані, звідки приїхала. Виходить, Льоша все знав? І нічого не зробив, щоб захистити Світлану від цього приниження?

Дівчина вийшла з автомобіля, сльози застилали їй очі. Вона мерзла і тупцяла на місці, не знаючи, що їй тепер узагалі робити.

Водій зжалився і сказав:

— Не бійся, посидь тут, а я повернуся за тобою. Тільки спочатку доповім Галині Василівні. Ти прости, я тут зовсім ні до чого. Але знаєш, може, це навіть на краще? Все одно б хазяйка тобі спокійно жити не дала. Ось, тримай піджак, я скоро…

Авто поїхало, Світлана зірвала з себе фату, сіла на пеньок і гірко заплакала. У її голові ніяк не вкладалося, що трапився цей страшний сором. Вона просто не могла повірити, що людина, яка ще вчора клялася у коханні, сьогодні так її зрадила. А ж бо й вона хотіла зробити нареченому сюрприз на весіллі — сказати, що вагітна. Уявляла, як Льоша зрадіє, як почне кружляти її і цілувати. А тепер що? Як вона взагалі буде одна виховувати дитину? На що?

Світлана прокручувала в голові всі етапи своїх стосунків із Льошею й ніяк не могла зрозуміти, коли і як він вирішив так підло вчинити…

Світлана виросла в селі. Батько був трактористом, мама працювала на пошті. Утримували господарство, садили город, усе як у всіх. Їхня родина зі сторони здавалася зразковою: рідкість у селі, щоб чоловік у домі не пив. Усі трудилися, як бджілки, хата завжди була доглянута. Односельці заздрили матері Світлани, Євдокії, мовляв, пощастило, вдало заміж вийшла. Але мало хто здогадувався, що насправді творилося у їхній родині. Глава сімейства, Борис, був не просто строгим, а суворим і владним. Усі ходили, як по струнці. Слово поперек сказати ніхто не смів. Варто було матері присісти, хоч трохи відпочити, як батько одразу починав повчати:

— А що це ми сидимо? Ну-но піди опару перевір, телят нагодуй. Роботи — непочатий край, а ти сидиш, як пані!

Мати одразу підхоплювалася й мовчки йшла працювати. Те ж саме стосувалося і Світлани. Читати книжки, гаяти час, ходити до клубу на танці — було заборонено. Оцінки у школі батько контролював сам і бурчав, якщо бачив погані. Та й на ласку був скупий, ніколи не обіймав, не пригортав. Усе повторював Світлані:

— Ось школу закінчиш, будемо тебе сватати за Кольку. Я вже з його батьками домовився. У них на фермі й працюватимеш. Парубок він хороший, господарський, не ледачий. Так що можеш вважати, що твою долю я вже влаштував.

Світлана намагалася сперечатися:

— Татусю, я вчитися хочу, а Коля мені зовсім не подобається. Він рудий і зухвалий. Я до міста хочу, там освіту здобуду і працюватиму.

Батько розлютився і гепнув кулаком по столу:

— Ти що це, перечити мені надумала? Он що вигадаєш! Хто тебе там у місті чекає? Це мати тебе розбалувала, книг начиталася дурних. Розмова закінчена, я все вирішив. Ще раз почую про місто — замкну тебе, щоб добре подумала. Жіноча доля — це дім вести та дітей народжувати. Зрозуміла?

Світлана плакала, благала маму заступитися, але та тільки хитала головою:

— Що ти, донечко? Знаєш же, який у батька крутий норов. Він мене й слухати не стане. Та ти так не засмучуйся, тато ж тобі тільки добра хоче. Може, воно й не так страшно буде? Сватів запросимо, житимеш із Колею ладно…

Світлана була впертою і твердо вирішила: втече, поїде до міста й сама проб’ється! Їй здавалося жахливим іти заміж за нелюбого і все життя прожити так, як її батьки. Тож вона так і зробила. Працювала на фермі, відклала трохи грошей на дорогу, зібрала речі. І тут її помітив батько. Він кричав, хотів її замкнути, але Світлана вирвалася й дала драла. І тоді батько у серцях крикнув:

— Ах так? Ну й котися! Тільки знай, що принців там немає. У подолі принесеш — додому ніколи не пустю! Глупа ти, доню, пожалкуєш ще!

Так Світлана і опинилася в столиці. Просто з вокзалу пішла до училища, адже з дитинства мріяла стати швачкою. Поступила легко, їй надали кімнату в гуртожитку. Було важко, звісно, але дівчата-сусідки допомагали, ділилися всім. На батьків Світлана була дуже ображена. До інших дівчат приїжджали родичі з сумками продуктів, підтримували, а до неї — ніколи. У батька був надто важкий характер, він припинив спілкування з дочкою, вперто тримався своєї позиції. Мати, звісно, хотіла б приїхати, і кілька разів через знайомих передавала передачі, але було зрозуміло, що батько не дозволяв їй навідувати Світлану, мовляв, ослухалася — нехай сама крутиться.

Після закінчення навчання Світлана влаштувалася працювати у невеликому ательє. Зняла скромну квартиру на околиці. Увечері читала жіночі романи про кохання і зітхала, уявляючи, що теж зустріне свого принца і полюбить його. Уміння чудово шити дуже виручало дівчину. Не маючи грошей на красивий одяг, вона шила собі сама. Тому виглядала завжди модно і цікаво.

З Олексієм вони познайомилися зовсім випадково, наче в кіно. Хлопець стояв перед нею в черзі на касі супермаркету й упустив гаманець. Світлана одразу підняла його і, не роздумуючи, вибігла на вулицю. Хлопець вже сідав у машину, але вона простягнула гаманець:

— Фух, ледве наздогнала. Ось, ви загубили! Візьміть.

Молодий чоловік оторопів і почав дякувати:

— Ну треба ж! Справді, дякую вам величезне! Упевнений, що так зробив би не кожен. Мене звати Олексій. А вас? Може, давай на "ти"?

Так і познайомилися. Олексій запропонував випити кави, пригостив Світлану тістечками. Вони розговорилися. Виявилося, у його батьків свій туристичний бізнес. Хлопець багато подорожував за кордоном і з захопленням розповідав, що бачив, а Світлана слухала, затамувавши подих. Вона закохалася в Олексія з першого погляду. Він навіть зовні був схожий на принца з її мрій. Такий упевнений у собі, усміхнений, від нього віяло мужністю.

Роман між ними був дуже пристрасним. Олексій водив її на виставки, концерти, у музеї та кіно. Він відкривав для Світлани зовсім іншу столицю. Терпляче навчав, як поводитися у суспільстві, правилам етикету. А вона, як губка, вбирала все. Їхні почуття були взаємними, Світлана це знала. Наречений шепотів їй ніжні слова кохання, дарував подарунки. Усе йшло просто чудово — аж до того моменту, коли про їхній роман дізналися батьки Олексія.

Галина Василівна була в люті. Вона як могла відмовляла сина від весілля, переконувала, що у нього з цією «сільською простачкою» не може бути нічого спільного. Кілька разів навіть приходила в ательє і, не соромлячись, принижувала Світлану. Жінка була впевнена, що та обкрутила її сина, хоче прописатися у їхній шикарній квартирі й жити за їхній рахунок. Довести їй протилежне було просто неможливо.

А одного разу й зовсім стався скандал. Олексій тоді вперше залишився ночувати у Світлани. А вранці їх розбудив стук у двері. Розлючена Галина Василівна увірвалася в квартиру як фурія й почала кричати:

— Ах ти безсоромна! Уже й у ліжко встигла стрибнути? Прикрийся! Стоїш тут, у самій сорочці! Де мій син?

Світлана розсердилася:

— Я, взагалі-то, у себе вдома. У чому хочу, у тому й ходжу. І нема чого на мене кричати. Ми з Олексієм кохаємо одне одного і все одно будемо разом — хоч подобається вам це чи ні.

Світлана сподівалася, що Олексій заступиться за неї, але він лише поспіхом одягався, а Галина Василівна продовжувала кричати:

— Синку, що ти забув у цьому клоповнику? До чого ти докотився? Ану негайно їдь додому й забудь сюди дорогу. І знай, цього весілля не буде! Ми з батьком тебе не для того ростили й учили, щоб ти на цій портній оженився!

Льоша намагався заспокоїти ситуацію:

— Мамо, ну чого ти так розхвилювалася? Як ти взагалі мене тут знайшла? Не кричи, заспокойся. Почекай на вулиці, я зараз вийду.

Світлана округлила очі:

— І це все? Тобто ти вважаєш таку поведінку своєї матері нормальною? Вона ж мене принизила, образила, а ти мовчиш? То, може, і справді я тобі не потрібна, скажи?

Її душили сльози, ніби на голову вилили відро крижаної води. Наречений ніжно обійняв її і прошепотів:

— Ну що ти, люба, не сприймай усе так близько до серця. Так, мама складна людина. Їй важко прийняти, що я хочу одружитися, вона просто ревнує, розумієш? Не хвилюйся, вона завжди така. Але потім охолоне, заспокоїться, я поговорю з нею. Ми обов’язково одружимося. Я люблю тебе, чесно. Ти ж мені віриш?

І Світлана одразу пробачила, повірила. Розлучитися з Льошею вона не могла, це було вище її сил. Вона вірила, що все владнається, ну не може ж рідна мати зруйнувати життя власному синові. Хоча, згадавши свого батька, вона розуміла, що буває і так…

Світлана не одразу зрозуміла, що вагітна. Одного разу, під час обідньої перерви, її напарниця принесла смажену рибу. Світлана тільки відчула запах — і її тут же вивернуло. Пізніше вона купила тест, і все стало зрозуміло. До весілля залишався тиждень, і вона вирішила, що цю новину повідомить прямо на урочистості! Вона дуже хотіла цю дитину, адже це була дитина від її коханого, бажана. Світлана вже уявляла, як вони гуляють із коляскою, разом купають малюка, виховують його. Адже так і має бути в справжній, міцній сім’ї.

І що тепер? Вона ридає на пеньку, вся покусана комарами й мошками, замерзла, а попереду — темрява. Ні весілля, ні нареченого, нічого…

Коли водій повернувся за нещасною нареченою, вона була зовсім знесилена. Очі опухли від сліз, чоло палало, схоже, піднялася температура. Світлану трясло, вона ледве змогла назвати свою адресу, а потім все в очах потемніло. Вона знепритомніла…

Прокинулася дівчина від яскравого світла, яке сліпило очі. Вона лежала у своєму ліжку, укрита ковдрою по саму шию, на голові — мокрий рушник. Поряд метушилася подруга Ліля. Побачивши, що Світлана прийшла до тями, та зітхнула з полегшенням:

— Ну слава Богу! Прокинулася. Добре, що вчора той хлопець, який тебе привіз, подзвонив, знайшов мій номер у твоєму телефоні. Я так налякалася. У тебе висока температура була. Я вже швидку хотіла викликати, але Олег усе розповів, як цей покидьок Льоша тебе кинув. Ми з ним вирішили, що це все через нерви. Знайшли в аптечці жарознижувальне й заспокійливе, довелося вколоти. А потім ти заснула. Цілу добу проспала. Я навіть перевіряла, чи дихаєш ти. Ну і налякала ти мене, Свєто!

Дівчина згадала все, і до горла знову підступив клубок, але тепер замість сліз її охопила злість.

Ліля тараторила:

— Що тепер робитимеш? Треба записатися на аборт, поки не пізно. Як ти одна з дитиною? Твоєї зарплатні ледве на квартиру й харчі вистачає. От козел твій Льоша! А ми тобі ще кращого нареченого знайдемо. Ось побачиш.

Але Світлана насупилася й рішуче похитала головою:

— Нікуди я не піду. Я не вбиватиму малюка. Я вже люблю його, ти хіба не розумієш? Я не зможу після цього жити, наче нічого не було. Нічого, одна впораюся, і дитину вирощу. І ніхто мені не потрібен. Дякую тобі, Лілю, що ти була поруч. Мені було так погано, я зовсім нічого не пам’ятаю.

Подруга похитала головою:

— Слухай, ну тоді, може, додому поїдеш? Ти ж сама казала, що у вас небідна сім’я, батьки відтануть, допоможуть. І тобі легше буде.

Світлана знову насупилася й різко відповіла:.... Продовження у першому коментарі нижче 👇👇👇

https://www.facebook.com/share/1KKdcnkLA1/